Кожного разу проходячи по непарній стороні вулиці Ярославів вал я вітаюсь з цим будинком. Слово «Salve» ("привіт" латиною) викладено мозаїкою біля входу в під'їзд, діє заспокійливо та трохи дисонує із крилатими горгуліями, що примостилися в еркері над входом. Прибульці з Лисої гори виглядають настільки моторошно, що намагаєшся якомога швидше пройти жахітливий портал. Треба сказати, що мало з якою будівлею у столиці пов'язано стільки оман і безглуздих домислів, скільки випало на долю цьогу будинку на Ярославовому Валу.
Будинок побудовано 1898 року у вигляді середньовічного замку. "Притулок лицаря" викликає чимало суперечок та розбіжностей у середовищі києвознавців. З'явилася живуча легенда про якогось графа та тютюнового фабриканте Сальве (у Києві справді довгий час випускалися цигарки з такою назвою), який нібито збудував цей імпозантний замок для своєї коханки та часом навідувався до неї інкогніто.
Деякі дослідники вважали власником будинку барона Максима Штейнгеля, відомого підприємця та винороба. Та й назва «замок барона» закріпилася за будинком на Ярославовому валу намертво. Хоча справжній Штейнгель жив поруч. Збереглося цікаве рекламне оголошення, опубліковане у київських газетах кінця століття. "Виноградні вина барона М. Штейнгеля із садів маєтку Туіхшо у Чорноморській губернії. Винний льох у Києві, на Великій Підвальній, 3." Зараз же Велика Підвальна носить ім'я Ярославового валу. Очевидно, його маєток був відомий усім, і коли через двадцять років зліва від садиби виріс замок, у містян не залишалося сумнівів, що це справа рук Штейнгелів. Насправді обставини складалися зовсім інакше. Поміщик Михайло Підгорський вирішив не відставати від своїх конкурентів – купців та підприємців – та здивувати місто чимось екзотичним. Це був той час, коли «визрівали» у проектах та замок Річарда, і Будинок із химерами та інші архітектурні «родзинки» столиці. Вибір поміщика впав на цивільного інженера Миколи Добачевського, який, незважаючи на свою молодість, встиг об'їздити півсвіту і навіть брав участь у будівництві Панамського каналу. Талановитий архітектор запропонував ескіз, який міг би послужити чудовою заставкою до казок Шарля Перро. Замовник був задоволений. Але не всім подобалися ліричні новації майстра. У Добачевського з'явилися недоброзичливці, почалися інтриги, внаслідок чого він був змушений залишити місто. Прізвище Добачевського не увійшло до історії Києва, як, наприклад, Городецького, Шимана, Шилле, Шлейфера та інших прославлених архітекторів. Але чудовий «лицарський замок» біля Золотих воріт уже понад сто років дихає вітрами далеких мандрівок і нагадує про його романтичного автора.
Відразу після спорудження будівлі в ньому відкрилося популярне кав'ярня-кондитерська, яка називалась - "Біля Золотих воріт". З 1912 на першому поверсі функціонував кінотеатр. Якщо придивитися до торцевої частини будинку, можна помітити геральдичний щит зі схрещеними шпагами, навіть близько не схожий на родовий герб Штейнгелів, на якому були зображені леви, орли та косулі у поєднанні з королівською короною. Воно й зрозуміло, якщо ми знову згадаємо, що барон не мав жодного відношення до замку, який настільки стійко асоціюється з його прізвищем. Ім'я ж поміщика Михайла Підгірського повернулося із забуття лише нещодавно.
З двадцятих років минулого століття, і до останнього часу, "замок барона" був будинком з комунальними квартирами. Комунальне життя, можливо, і не було особливо привабливим, але все-таки будинок розташовується в дуже вигідному місці, в самому центрі міста. Тому епопея з виселенням мешканців комуналки, що розгорнулася близько десяти років тому, була дуже напруженою і справжнім чином нагадувала військові дії з відключення води та світла. На початку двохтисячних років "замок барона" було звільнено від мешканців. З того часу будинок стоїть пустим, але під охороною.
Екскурсійні клуби дають можливість відвідати цей будинок і почути всі історії і легенди з ним пов'язані.
Найхимернішим чином переплелися залишки колишньої розкоші і водночас залишки старих комунальних квартир. Де-не-де можна побачити простенькі радянські люстри, підвішені до стелі із шикарною ліпниною або величезні кухні, перегороджені фанерою. Ліпнина, каміни - все це залишилося в більш-менш пристойному вигляді. Каміни взагалі є фірмовою окрасою цього будинку. Власне, за задумом архітекторів, один поверх мала займати одна квартира з десяти-п'ятнадцяти кімнат. А ось на першому поверсі кімнати, навпаки, маленькі, вузькі проходи, оскільки ці кімнати призначалися для прислуги.
Сьогодні будівля вважається пам'ятником архітектури і містобудування. Однак "замок барона" критично потребує реставраційних роботах.
